Нелегітимний президент у Кремлі стане проблемою для всього світу

Починаючи з 2000 року, президентські вибори в Росії лише юридично фіксували передачу влади, попередньо узгоджену Кремлем, крупним бізнесом і спецслужбами. Але цього разу виникли проблеми.

Їх створив народ – «неправильним» голосуванням на виборах до Думи і невдоволенням після того, як у ЦВК «правильно» підрахували голоси.

Напередодні обрання Путіна президентом частина народу раптом усвідомила себе джерелом влади. Вперше за роки його правління створено причини для неспокою.

Росія втомилася від Путіна. Ще не вся, але її авангард, міський середній клас, втомився.

Очоливши російську державу, Путін мав шанс стати лідером прогресу. А виявився лідером регресу Росії.

За роки правління Путіна світ змінився, став іншим – з новими можливостями і новими викликами. Путін змінився мало: його погляди, заяви, дії – з минулого тисячоліття.

Путін мав усі передумови для успіху: довіра громадян, страх чиновників, потужні спецслужби, величезні ресурси – фінансові й інтелектуальні.

Він будував Велику Росію, а вийшла карикатура на СРСР. З програмою «Время» на телеканалах, тотальним контролем безконтрольних силовиків, масовою корупцією і збагаченням вождів.

Путіна вважають найбагатшим із сучасних правителів, але економічного буму і дієвих реформ у Росії не спостерігається.

Системним стало відбракування мислячих, сучасних, самостійних і креативних людей. Вони повірили Путіну, хотіли змінити країну, могли стати по-справжньому «новыми русскими»... А влада затребувала лише сірість і особисту відданість.

Рейтинг Путіна і партії влади лише падатиме. Як швидко і чим це закінчиться?

Влада в Росії ослабла, але вона ще досить сильна, щоб зачепитися за новий термін. Сьогодні Путіну немає переконливої, такої, що консолідує суспільство, альтернативи.

Напевно, він переможе і цього разу, але якою ціною? З рейтингом у 35% чесну перемогу в першому турі забезпечити неможливо. Що обере Путін: вірогідну, але нервову перемогу у другому турі, чи масові фальсифікації заради «перемоги» у турі першому?

Легітимність влади може стати головним викликом. Нелегітимний президент у Кремлі – проблема не тільки для Росії. Це стане проблемою для всього світу.

Хто зможе прийти на зміну Путіну, залежить від того, в яких умовах формуватиметься альтернатива – мирних чи конфліктних.

Лідери Інтернету, оратори, що зривають овації на площах Москви і Санкт-Петербургу, дають уявлення про альтернативу. Але від лідера мітингу до лідера країни – величезна дистанція.

Мітингова ейфорія зрозуміла – 20 років у Росії нічого подібного не відбувалося. Протест об’єднує. Але на мітингах звучать різні альтернативи. Яка отримає підтримку: імперська, популістська, ліберально-демократична, чи «Росія для росіян»?

На площі вийшов середній клас – забезпечені люди, які хочуть жити вільно.

Акції протесту були мирними, і дуже важливо, що влада їх не розігнала. Суспільство починає сприймати масові акції як щось звичайне і дозволене.

Події в Росії описують як протистояння – між «Партією Інтернету», що вийшла на площі, і «Партією телевізора», яка голосує за владу.

Я б назвав їх по-іншому: «Партія громадян» і «Партія населення». Перша у явній меншості, боїться революцій і у своїй більшості все ще вірить у «доброго царя». Але вона мобільна, активна і може генерувати альтернативи – нові ідеї та нових людей.

Якщо відбудеться дифузія з «Партією населення», то альтернатива пустить коріння, її сприймуть мільйони, котрі пасивні та покірні, тому що мало поінформовані і вимушено думають більше про хліб насущний, аніж про свободу.

Швидких рішень немає, «Партію громадян» чекає стаєрська дистанція. Треба ставати народниками, кидати комп’ютери і йти на лавки, до бабусь – вони обирають владу.

Все це актуально і для України: формування переконливої альтернативи владі, просвітницька місія «Партії громадян», пропаганда нових ідей і нових людей, здатних ефективно управляти країною в рамках демократії.

Демократизація Росії відповідає стратегічним інтересам України. У тактичному плані, повернення Путіна до Кремля посилить тиск на нашу країну. Це вже відбувається – з переговорного столу пряники прибрано, батоги викладено. І Україні треба вистояти.

журнал FORBЕS, лютий 2012