Уже стали очевидними три головні протиріччя між особистими інтересами і політикою президента Януковича, з одного боку, і стратегічними інтересами України і українського народу, з іншого.

Ці протиріччя є фундаментальними, ціннісними. Вирішити їх шляхом порад, консультацій, переконувань, політичних домовленостей, чи навіть певного коригування курсу Януковича - неможливо.

Уже ясно, що Україні з Януковичем не по дорозі.

Щоб зупинити стрімке падіння країни у провалля, ключовими завданнями є: об'єднання опозиційних партій в одну потужну партію; організація активного громадського спротиву незаконним діям влади; відродження незалежної преси.

ПЕРШЕ ПРОТИРІЧЧЯ

Європейській Україні потрібна правова держава з опорою на громадянське суспільство.

Натомість Януковичу потрібна поліцейська держава з опорою на поліцайське суспільство.

Це - різні групи крові, не сумісні в одному суспільному організмі.

Поліцейська держава Януковича будується на репресивних правоохоронних органах - ГПУ, СБУ, МВС, податкова міліція, і так само підконтрольних президентові судах.

Правова ж держава має будуватися на стримуваннях і противагах, контролі за владою, на силі Закону, відповідно - незалежних судах; на правоохоронних органах, для яких головне - Закон, а не команда з Банкової. Сьогодні в МВС немає запиту на "ментів" - Януковичу потрібні "мусора", а в СБУ замість "чекістів" потрібна "гебня"...

Поліцайське суспільство буде обслуговувати і підтримувати поліцейську державу Януковича.

Громадянське суспільство, яке діє на засадах самоорганізації і громадянської позиції, тримає владу за горло під постійним контролем, не дає їй красти і порушувати закон, активно захищає свої права - таке суспільство Януковичу не потрібно. Бо воно не змириться з поліцейською державою.

Янукович зробив ставку не на сильні риси характеру українців - гідність, самодостатність, активність, внутрішню силу, тверді цінності і готовність їх захищати. Януковича більше влаштовує покірне поліцайське суспільство, і тому він зробив ставку на найгірше і найгірших серед нас - на поліцаїв.

Поліцаїв по духу в українському суспільстві набагато менше, ніж гідних громадян. Але вони є і готові покірно підкоритися будь-якій владі, виконати будь-який наказ, навіть завідомо злочинний.

Не Сталін з Кагановичем, а українські поліцаї у 1932-33 роках вигрібали у своїх односельців урожай до останньої зернини. У 1941-44 роках українські поліцаї лягли під іншу, гітлерівську владу.

Не Гітлер, а вони, поліцаї, розстрілювали і вішали українських громадян, які чинили опір фашистам.

500 тисяч - приблизно стільки поліцаїв знайшлося серед українців під час останніх місцевих виборів.

Не Янукович і не Азаров з Клюєвим, а вони, поліцаї, залякували шанованих громадами ректорів, директорів шкіл, головних лікарів, мерів і сільських голів, керівників підприємств, щоб ті не йшли на вибори під прапором опозиції, або змушували їх вступати до Партії Регіонів.

Це вони незаконно порушували карні справи, приймали незаконні рішення в судах. Вони знімали кандидатів з реєстрації, клонували партійні осередки, друкували і вкидали в урни не обліковані бюлетені, переписували протоколи комісій, викидали з дільниць спостерігачів і журналістів, виключали з комісій "неслухняних" представників опозиції, купували і продавали за 100 гривень голоси.

Поліцаї проявили себе в усіх регіонах і на різних посадах - міністри, народні депутати, глави адміністрацій, прокурори, міліціонери, податківці, судді, митники, ректори, працівники облздравів і облоно, військові командири і начальники гарнізонів, мери і сільські голови, керівники і рядові члени ТВК, ДВК, політологи, соціологи, журналісти, дипломати...

Групи крові різні - у громадян і поліцаїв, у громадянського суспільства, яке потрібно Україні, і поліцайського - яке потрібно Януковичу.

ДРУГЕ ПРОТИРІЧЧЯ

Європейська Україна має будуватися на трьох базових цінностях:

1) Україна є самостійною (суверенною) державою;

2) Україна шанує європейські цінності і впроваджує європейські стандарти;

3) Україна будує свою економіку на конкурентних ринкових засадах.

Натомість Янукович своїми рішеннями і діями:

1) позбавляє Україну самостійної політики, перетворює у васала іншої держави;

2) впроваджує в Україні авторитарно-репресивний політичний режим, до того ж з присутністю в ньому кримінальних елементів - на відміну від тієї ж Росії, теж авторитарної, але на основі спецслужб;

3) знищує засади конкуренції в економіці України, прискорено монополізує стратегічно важливі сектори економіки, віддає їх під повний контроль наближених до влади олігархів.

Тим самим убивається можливість створення середнього класу, економічних підвалин демократії і взагалі демократії як такої.

Ми хочемо жити в суверенній Україні, своїй власній державі, яка спроможна приймати і проводити в життя самостійні рішення. Янукович робить протилежне - він здає суверенітет України з перших днів: Чорноморський флот РФ, енергетика, космос, авіабудування, суднобудування, ядерне паливо, надмірні зовнішні борги, інформаційний простір, державна мова, освіта...

Ми хочемо жити не просто в суверенній Україні, а в країні з європейськими цінностями і стандартами. Янукович впроваджує протилежні цінності і стандарти - це показали вибори, судова реформа і практика, безкарність правоохоронців, корумпованість чиновництва, бізнес у владі, свавілля митників і податківців, зневага до будь-якої опозиції і взагалі іншої думки, обмеження свободи слова, покірний Конституційний Суд, безконтрольний перерозподіл бюджету без згоди парламенту...

Ми хочемо жити у демократичній державі, а ключова умова стійкого розвитку економіки, демократії і гідних соціальних стандартів - це конкуренція.

Коли завдяки своїм знанням, вмінням і творчій ініціативі дрібний підприємець має шанс стати малим, малий - середнім, середній - крупним бізнесменом.

Коли монополіст не диктує ціни - ні на метал чи вугілля для підприємства, ні на воду чи тепло для нашої з Вами домівки.

Конкуренція і прозорість - в усіх галузях економіки і на всіх рівнях - включаючи місцеві теплокомуненерго і водоканали, в банківській сфері, засобах масової інформації, а відтак конкуренція і прозорість в політиці - без цього Україна позбавлена перспективи.

Януковичу до вподоби абсолютно протилежне - закритість, персональний контроль, монополізація, розподіл сфер впливу і потоків серед "своїх" олігархів: газ, нафта, вугілля, титан, енергетика, порти, цілі області...

ТРЕТЄ ПРОТИРІЧЧЯ

Україна відбудеться як європейська країна за умови, якщо до керівництва державою (на вищі політичні посади і до корпусу державних службовців) людей відбиратимуть за трьома ознаками - моральність, відповідальність і професійність.

Натомість кадрова політика Януковича базується на слухняності і лояльності, повному підкоренні, готовності виконати будь-який наказ, захисті чиновників, які при цьому порушують Закон.

Губернатора знімають з посади не за брутальне порушення закону, а за низький рейтинг Партії Регіонів на виборах.

Віце-прем'єра чи міністра-мільярдера, який просуває інтереси власного бізнесу за рахунок бюджету - тримають на посаді.

Чиновника з судимістю допускають до державних секретів.

Голові Нацбанку замість звільнення і притягнення до відповідальності - продовжують термін перебування на посаді.

"Космічного" мера оберігають від правоохоронців, позбавляючи громаду столиці права переобрати міського голову.

Прокуратура демонстративно "не помічає" журналістських розслідувань з підтвердженими документально фактами корупції і зловживань на мільярди доларів серед високих чиновників.

З такою кадровою політикою не до Європи Янукович веде Україну. Це згубна і небезпечна кадрова політика.

Як бачимо, вказані три протиріччя - антагоністичні, глибинні по своїй суті, а рішення і дії Януковича - суперечать інтересам країни.

ЕКСПЕРИМЕНТ ПО-ЖИВОМУ

Дев'ять місяців знадобилося Януковичу, щоб провести експеримент: відпрацювати арсенал можливих дій, а заодно - перевірити спроможність преси, опозиції і суспільства в цілому захищати інтереси країни, чинити опір незаконним діям влади.

Експеримент для Януковича видався вдалим. Арсенал відпрацьований і готовий для подальшого використання, практично без обмежень.

Преса - у своїй більшості вимушено перейшла під контроль влади, або послужливо в режим самоцензури.

Суспільство - роз'єднане, розчароване, зневірене, зі спотвореними цінностями, втратило орієнтири і в більшості своїй перейшло до пасивного самовиживання.

Опозиція - так само роз'єднана, частково контрольована владою, не змогла протидіяти натиску влади сама, тим більше не спромоглася підняти людей на захист їхніх прав і цінностей.

Янукович переконався, що з нинішньою пресою, нинішньою опозицією і нинішнім суспільством він може робити все, що захоче.

Можна було б заплющити очі і сприйняти надмірну концентрацію влади в руках Януковича і навіть його авторитаризм - задля відновлення керованості країною після кількох років хаосу і скандалів. Якби...

Якби авторитарна влада демонструвала бажання, розуміння і вміння впроваджувати вкрай необхідні для країни зміни і працювала ефективно в інтересах суспільства. Немає цього і подальші сподівання - примарні.

Якби підкорена Януковичем правоохоронна система і суди справді наводили порядок у країні, рішуче боролися з хабарництвом і корупцією чиновництва, впроваджували закон - для всіх. Немає цього і вже видно, що й не буде.

Не закон впроваджує Янукович, і не порядок він наводить, коли арештовують чиновників з минулого уряду. Янукович зачищає поле. Для себе і "своїх", бо як раніше казали, "дедушка умер, а дело живет - лучше бы было наоборот". Схеми працюють з новими "смотрящіми"...

СТРАТЕГІЧНА МЕТА І КОМАНДА ЯНУКОВИЧА

Стратегічна мета вже очевидна - Янукович forever! Сидіти у президентському кріслі до останнього свого дня, за будь-яку ціну.

На цю стратегію по команді з Банкової покірно і злагоджено, без сумнівів і докорів сумління, працює владна команда - по всій вертикалі від Києва до кожного регіону, міста і села.

У партійно-політичному вимірі команда Януковича складається із семи партій: Партія Регіонів (Янукович), Сильна Україна (Тігіпко), КПУ (Симоненко), Народна партія (Литвин), СПУ (Цушко), Єдиний Центр (Балога), Партія вільних демократів (Бродський).

Робота в напрямі розширення провладного партійного списку - в парламенті, уряді, регіонах - йде активно і досить успішно. Зокрема шляхом створення чи підтримки партій-сателітів і рішучих дій для послаблення опозиційного табору.

Чим більша безкарність владної команди - тим більші злочини. Чим більші злочини - тим страшніше втрачати владу. Чим страшніше втрачати владу - тим міцніше за неї триматимуться, не гребуючи методами. Звідси та стратегічна мета, як гарантія безкарності за злочини.

ТАКТИКА ДОСЯГНЕННЯ СТРАТЕГІЧНОЇ МЕТИ

Тактика Януковича на найближчу перспективу проста, як валянок: у наступному парламенті отримати конституційну більшість. Після того народ уже не потрібен - Януковича обиратимуть (переобиратимуть) президентом "свої" у парламенті. Стільки разів, скільки він захоче: Янукович forever!

Яким чином? Будь-яким. Якщо така мета, то "деталі" неважливі...

Перший варіант: за змішаною схемою виборів Партія Регіонів проводить 200 "своїх" у мажоритарних округах, зламавши через коліно конкурентів разом із законом, і 100 - за партійним списком.

Другий варіант: вибори за партійними списками скасовуються взагалі, депутати обираються за мажоритарними округами, але висувають їх партії. Результат: 300+ регіоналів у Раді.

Третій варіант: за поданням їхніх депутатів, їхній Конституційний Суд приймає ще одне "доленосне" рішення, яким зобов'язує їхню ж більшість імплементувати результати Кучминого референдуму зразка 2000 року.

Не забули? Двопалатний парламент, 300 депутатів, нижня палата обирається, але нічого не вирішує, верхня палата призначається за квотами і посадами в регіонах. А там уже всюди Партія Регіонів...

Варіантів може бути багато - четвертий, сьомий, десятий. Навколо Януковича достатньо ініціативних шулерів з досвідом політичного креативу.

ЯК РОЗВЕСТИ ДВІ ДОРОГИ - УКРАЇНИ І ЯНУКОВИЧА?

Постає просте і водночас дуже відповідальне питання: чи зможе Україна вийти із небезпечного піке, щоб довести, що вона не failed state, а народ і країна, спроможні змінити свою державу заради європейської перспективи?

Це та ситуація, коли немає Сходу чи Заходу України окремо. Йдеться про наше з Вами життя - сьогодні і завтра, незалежно від регіону проживання.

Хто не вірить в європейську Україну та/або не готовий боротися за неї активно, має два варіанти дій.

Перший - стати поліцаєм і нищити тих, хто боротиметься. Другий - підтримувати хоча б пасивно (словом, коштом, голосом на виборах) тих, хто боротиметься активно.

Хто вірить в європейську Україну і готовий боротися за неї активно, тим треба об'єднуватися. За групою крові. Задля захисту наших з вами базових життєвих цінностей.

Об'єднуватися важко, ми різні, надто багато протиріч нас розділяє? Так, важко, різні і розділяє.

Попередні спроби об'єднання у більшості своїй були невдалими, завершувалися зрадами, провалами і розчаруваннями? Так, були невдачі, зради, провали і розчарування.

На якій ідеологічній платформі об'єднуватися, адже в країні близько двохсот різних партій, десятки тисяч громадських рухів і організацій, впливових і не дуже, кожна зі своїми історією, ідеологією, лідерами і їхніми амбіціями? Так. Саме так. Але...

Перше. Коли перед країною постає доленосний вибір або виклик стратегічної важливості, ми з вами бачили успішні приклади об'єднання дуже різних людей. Які "в мирний час" одне одному, можливо, й руки не подавали, але в критичний момент вони відкинули все другорядне, спільно визначили головну мету, склали план дій і так само спільно досягли результату.

"Солідарність" у Польщі. "Саюдіс" у Литві. РУХ і "Україна без Кучми" в Україні. На мітингах разом стояли дисиденти, політичні в'язні і компартійні вожді, які їх засуджували. А потім в одному уряді працювали...

І по Хрещатику, в одній колоні, такі різні йшли - Степан Хмара, Петро Симоненко, Іван Заєць, Віктор Ющенко, Олександр Мороз, Юлія Тимошенко, Юрій Луценко, Левко Лук'яненко, Юрій Костенко... Це теж було, в Україні, і не так давно, правда?

Друге. Якою могла би бути ідеологічна платформа для об'єднання? І чи можливо її визначити взагалі? Скажу так: якщо дві людини хочуть жити і працювати спільно, то їм обом треба опустити планку, тобто відмовитися від певних (часом надмірних або надуманих) вимог одне до одного і підвести риску під минулими проблемами відносин, якщо такі були.

Бо інакше залишишся наодинці зі своїми вимогами, морально-етичними стандартами, чи ідеологічними установками. Якщо поряд стають четверо, десятеро, сотні чи тисячі людей, то планку треба опускати ще нижче. Бо всі люди різні, однак для результативної співпраці їм таки треба знайти спільну основу.

Тож до якого рівня кожному з нас доведеться опустити ту планку, щоб не вийти за межі власних переконань, моральних цінностей, ідеології, і водночас мати надійну платформу для об'єднання заради спільної справи?

Як на мене, спільна ідеологічна платформа є, вона досить чітка і зрозуміла. Ця платформа випливає із вищевказаних антагоністичних протиріч між особистими інтересами, рішеннями і діями Януковича, з одного боку, і стратегічними інтересами України і українського народу, з іншого.

СПІЛЬНА ІДЕОЛОГІЧНА ПЛАТФОРМА

1. Україна є самостійною (суверенною) державою.

2. Україна шанує європейські цінності і впроваджує європейські стандарти.

3. Україна будує свою економіку на конкурентних ринкових засадах.

Фактично, це та "червона лінія", що сьогодні розділяє політикум на дві частини - на владу і опозицію, так само і суспільство - на населення і народ, або жорсткіше - на поліцаїв і громадян.

А головне, така платформа об'єднуватиме людей не лише "проти" - щоб розвести дороги України і Януковича, але й "за" - бо вона вказує мету і цінності, за які нам з вами варто боротися.

Хто ставитиме підпис під цією ідеологічною платформою, має відкинути всі інші розбіжності, власні амбіції, підвести риску під минулим (покаятися і простити), щоб разом іти вперед - спільно і послідовно боротися за європейську Україну.

Боротися за іншу владу - моральну, відповідальну і професійну, яка реалізує цю платформу.

Боротися за громадянське суспільство, яке захищатиме свої права і чинитиме спротив незаконним діям влади.

Боротися за справжню, незалежну пресу, яка надійно контролюватиме і владу, і опозицію.

Опозиція теж має стати справжньою і ефективною. Замість кількох десятків опозиційних партій, більших і менших, маємо утворити ОДНУ потужну опозиційну партію, яка стане центром тяжіння нових людей - небайдужих, розумних і порядних.

Об'єднає кращих із нас по всій Україні і якнайшвидше розведе дві дороги - України і Януковича. В інтересах України.

Таке об'єднання, а ще більше - чітке дотримання вказаних ідеологічних принципів, спроможне відмити від бруду затоптані і використані після Майдану "не за призначенням" знамена демократії, зможе надихнути мільйони людей вірою у самих себе і свою силу.

І останнє, маємо усвідомити, що об'єднання - це єдиний вихід із нинішньої небезпечної ситуації. Іншого виходу у нас з вами просто не існує! Для справжніх громадян України - тих, хто має гідність, хто не змириться із покірливим і принизливим життям під жорстким пресингом-катком поліцейської держави, і хто не стане поліцаєм на захист їхньої держави.