В інших європейських державах інтерес людей до місцевих виборів набагато більший, ніж до загальнонаціональних – президентських чи парламентських. В Україні навпаки.

Нинішні місцеві вибори в Україні – унікальні, вони вперше проводилися окремо від парламентських. І одразу ж зафіксовано два сумних «рекорди» – найнижча явка і найвищий показник «проти всіх».

Явка на виборах буває низькою і в Європі. Але…

Якщо у Німеччині, Люксембурзі чи Швеції громада живе собі тихенько і затишно, не має особливих претензій до мерії, хто би там не працював (а «космонавтів» і «кримінальних авторитетів» у Європі до влади не обирають), тоді ігнорування виборів зрозуміле.

В Україні люди не пішли на місцеві вибори у ситуації, коли на рівні громади, міста чи села – море проблем, які дістають людей щоденно, бо місцева влада їх не вирішує. І тим не менше – не пішли…

Таким чином вони зафіксували, по-перше, своє ставлення до місцевої влади, а по-друге, реальне місце місцевого самоврядування (повноваження, бюджет, можливості покращення життя людей) в системі конституційного устрою України.

За рік я об’їздив країну двічі – під час президентських і місцевих виборів. Поділюся з Вами одним спостереженням, абсолютно алогічним, на перший погляд. На перший…

Під час президентської кампанії люди сотнями передавали письмові звернення, в яких домінували невирішені питання місцевого рівня: дах тече, дитсадок недоступний, кімнату в гуртожитку не дають, межу із сусідським городом неправильно визначили, спортивний майданчик забудовують офісним центром, місце на ринку не дають, дільничний міліціонер не реагує на хлопців, що пиячать під під’їздом, музика в кафе на першому поверсі не дає спати після 23.00 і тому подібні проблеми.

Аналіз показав, що вирішення 90-95% з цих проблемних питань –  компетенція місцевої влади. Наголошую, звернення писали кандидату в президенти, людині з Києва, з надією, що допоможу вирішити проблему.

А от під час місцевих виборів письмових звернень було … в десятки разів менше. Хоча проблеми села, селища, міста не зникли, бо ніхто їх за рік не вирішив.

Що за цим стоїть? Розуміння того факту, що без Києва місцева влада сама мало що може вирішувати? Віра в «доброго царя», який з Києва змусить місцевих чиновників працювати краще? Патерналізм? Невміння, небажання чи неготовність самим впливати на життя громади, самим іти в місцеву владу та/або контролювати її дії? Чи всього потроху?

Що маємо зараз? Абсолютно абсурдну ситуацію, за якої:

1) 46 мільйонів людей живуть у регіонах – селах, селищах і містах по всій країні, а кошти для вирішення життєво важливих для них питань – сконцентровані у столиці. Без Києва жодного серйозного питання місцева влада не вирішує!

2) 95% місцевих бюджетів, за чинної податкової системи, дотаційні. Тож новообрані мери і голови Рад, незалежно від партійного окрасу, поїдуть до Києва і уклінно проситимуть кошти у Азарова та його чиновників. Які уявлення не мають про конкретні міста і села, про потреби їхніх громад?!

3) Щоб відремонтувати у селі чи райцентрі школу або лікарню, місцева влада має їхати до області та Києва за дозволом (погодженням, затвердженням проекту, кошторису…). З ким погоджують навіть дрібні місцеві проекти? З київським чиновником, який ніколи не був у населеному пункті і не бачив тієї школи чи лікарні?!

Що треба зробити? Поставити піраміду повноважень і ресурсів у правильне положення, бо сьогодні вона стоїть догори ногами. Основа піраміди має бути не в Києві, а внизу, в регіонах – там, де живуть 46 млн. людей. Там же, на рівні місцевого самоврядування, мають бути реальні повноваження і відповідні ресурси – щоб місцева влада забезпечила людям гідне життя, без вказівок і дозволів з Києва.

Усе просто і зрозуміло. Ніяких америк відкривати не треба. До нас відкрили. Чи можна вирішити ці питання?

Можна. Більше того, це планувалося: у 2007 році Кабмін Януковича затвердив Концепцію реформування місцевих бюджетів. Але…

Я вже писав на блозі, як у період літніх відпусток Уряд Януковича тихенько ухвалив рішення …відкласти реформи у сфері місцевих бюджетів. Відповідне розпорядження Кабміну за №1467-р Азаров підписав 21 липня 2010 року.

Згідно з прийнятими змінами, проведення реформ у сфері місцевих бюджетів відкладено з 2011 до 2014 року.

Крім того, Кабмін виключив з Концепції абзац, яким пропонувалося створення фондів регіонального розвитку.

Також з 2011 до 2014 року відкладено «подальше вдосконалення бюджетного і податкового законодавства з метою зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування у середньостроковій перспективі, що забезпечує цілісність, послідовність і стабільність державної фінансової політики у сфері місцевих бюджетів».

Нагадаю три важливих обставини, які свідчать про зраду Партією Регіонів своєї власної ідеології і про нанесення Урядом Януковича нищівного удару по системі місцевого самоврядування.

Перше. Концепція реформування місцевих бюджетів, яку Уряд Віктора Януковича прийняв у 2007 році, була спрямована на проведення у період до 2011 року реформ у сфері місцевих бюджетів «для підвищення конкурентоздатності регіонів, забезпечення їхнього постійного розвитку, високої продуктивності виробництва і зайнятості населення». Якою ж має бути міра  безвідповідальності, щоб відмовитися від виконання цих, вкрай важливих для країни завдань?!

Друге. Я був міністром оборони в Уряді Януковича у 2007 році. І тоді ми всі проголосували за Концепцію реформування місцевих бюджетів одностайно. Голосували «за» Янукович, Азаров, Клюєв, Лавринович, Бойко, Толстоухов, Цушко, Яцуба… Якою ж має бути міра безпринципності і цинізму, щоб ті самі люди, так само одностайно, прийняли протилежне рішення?!

Третє. Однією з програмних тез кандидата у президенти України В.Януковича на виборах-2010 було розширення повноважень місцевих рад і реформування міжбюджетних взаємовідносин на користь місцевого самоврядування. Саме ця позиція, як нас переконували, є ключовою в ідеології Партії Регіонів (і назва партії про те свідчить). Ну і?

Що змінилося з 2007 року? Реформа місцевих бюджетів неактуальна? Ще й як актуальна. Місцева влада вже вирішила усі проблеми людей – медицина, освіта, довкілля, інфраструктура ЖКГ, дороги? Місцеві бюджети переповнені коштами, а на стовпах море оголошень про вакантні робочі місця? Ні!

Змінилося лише одне – лідер Партії  Регіонів став Президентом. Він отримав усю владу в країні. І тепер не збирається ні з ким ділитися повноваженнями – ні з регіонами, ні з громадами, ні з своєю власною командою.

Справедливо запитаєте, а що ти сам зробив, будучи депутатом, для зміцнення місцевого самоврядування? Щоб ситуацію в країні відображала не картина «Ходоки у Ленина», натомість щоб важливі для людей питання вирішувалися на місцях, без вказівки чи дозволу з Києва?

Я підготував і вніс на розгляд ВР три законопроекти.

Перший законопроект – 10 березня 2009 року за №4182 «Про територіальний устрій України». Співавтори – Борис Беспалий і Віктор Мусіяка, депутати попередніх скликань. Після прийняття цього закону місцеві громади взяли би під свій контроль 88% земель України (з відповідним наповненням місцевих бюджетів). Бо сьогодні громади контролюють лише 12% території України, а рештою земель на свій власний розсуд одноосібно розпоряджаються призначені Президентом глави адміністрацій. Ціна питання для центральної влади – сотні мільярдів плюс необмежений контроль за розподілом земельних ресурсів. Звісно, з Уряду поступила команда не підтримувати. Після того, як парламент відхилив цей проект, я зареєстрував його повторно 31 серпня 2010 року за №7074.

Другий законопроект – 10 червня 2009 року за №4639 «Про внесення змін до деяких законів України щодо наповнення сільських, селищних та інших місцевих бюджетів». Співавтори: Сергій Гриневецький – Блок Литвина, екс-губернатор Одеської області; Олександр Попов – Партія Регіонів, екс-міністр регіонального розвитку, нині фактично мер Києва; Володимир Шкляр – депутат попередніх скликань. В разі прийняття цього закону місцеві бюджети отримали б додатковий фінансовий ресурс, і не було б потреби їздити до Мінфіну, просити кошти у пинзеників чи азарових. Законопроект до зали так і не внесено. Причини ті самі, бо більшість контролює Янукович.

Третій законопроект – 2 липня 2009 року за №4752 «Про статус сільських, селищних, міських голів». Співавтори: Борис Беспалий і Віктор Мусіяка, а також Павло Козирєв, голова Асоціації малих міст України, мер міста Українка Київської області. Цей проект систематизує повноваження і обов’язки голів громад, розкидані зараз по десятках різних законів. Щоб новообраний голова мав на столі одну книжку, як статут, за якою працював би і згідно якої ніс би відповідальність – перед громадою і перед Законом. Так само, законопроект за 16 місяців до зали для голосувань не дійшов.

У Януковича, як бачимо, інші пріоритети.