А моє питання про день сьогоднішній і лише про одну із функцій Президента – як Верховного головнокомандувача. Кого з потенційних кандидатів сьогодні турбує оборона країни і сфера державної безпеки? Чи чуємо ми адекватні оцінки? Чи бачимо відповідні дії? На жаль, питання риторичні і відповідь негативна. Подивімося разом, що відбувається.

Перше. Завершується червень, але дотепер ні військові, ні Міноборони з Генштабом, ні Уряд, ні суспільство, ні Верховний головнокомандувач не знають, якою має бути в поточному році українська армія? Не затверджений базовий, визначальний з точки зору планування, параметр – чисельність Збройних Сил. А відтак Генштаб не знає, як планувати повноцінну бойову підготовку, які заходи (реформування, скорочення чи навпаки – нарощування сил і засобів) планувати, скільки матеріально-технічних засобів замовляти. Міноборони не може планувати бюджетні потреби. Мінфін не має вихідних цифр для фінансування армії – ні в поточному, ні в наступному році. Ющенко з Єхануровим вирішили збільшити чисельність армії, порівняно з раніше затвердженими завданнями (ніким не відміненими, указ Президента діє), Уряд і Рада не підтримали – коштів немає для нормального фінансування армії і нинішньої чисельності. Президент образився і відкликав свій законопроект про чисельність ЗС, дарма, що він сирий, абсолютно не обґрунтований і внесений замість грудня перед травневими святами. Нового проекту закону главковерх не вніс. І не збирається. А всім по барабану.

Друге. Фактично зірвані плани проведення міжнародних військових навчань. Знову ж таки, проект відповідного закону Президент вніс лише 24 квітня, хоча навчальний рік в армії розпочався 1 грудня і на той момент усі плани навчань були погоджені. Голосувати за дозвіл на проведення навчань Рада не збирається: КПУ і ПР – проти, а коаліція – як коаліція, не може зібрати 226 голосів. Сьогодні спікер Литвин запропонував розглянути це питання …восени. Всі розуміють, що це буде «свинячий голос» - адже тоді вже точно навчання не відбудуться. Абсолютно очевидно, що армія від того втрачає, бо без військових навчань вона перетворюється на «паперового тигра» - замість виконання бойових вправ на полігонах військові читатимуть конспекти і маршируватимуть на плацу. Я вже не кажу про удар по міжнародному іміджу України, про черговий ляпас десяткам країн-партнерів. Яких ми самі (!) запросили до участі в навчаннях на нашій території. Які також мають президентів, уряди, парламенти, отримують дозволи, затверджують бюджети, планують підготовку військ, витрачають на це кошти, закуповують відповідні матеріальні ресурси, несуть транспортні витрати… Сьогодні всі вони згадують Україну «незлим тихим словом». Бо міжнародні навчання плануються завчасно, за рік, півтора, а то й два наперед.  Сьогодні мали би завершуватися останні конференції з планування навчань на рік наступний. Уже відомо, що на фоні зриву навчань поточного року більшість партнерів утримається від спільних з Україною навчань у 2010 році. А всім по барабану.

Третє. Попри щомісячні переможні заяви Уряду про перевиконання плану бюджетних надходжень, армія фінансується лише за трьома напрямами – грошове забезпечення, харчування і комунальні витрати. Бойова підготовка, як Об’єднаних сил швидкого реагування, так і Основних сил оборони – по нулям. Усе стоїть. Офіцери масово не подовжують контракти – перший, другий, навіть третій, звільняються з армії. Міноборони і Генштаб вирішують головне завдання главковерха – як провести військовий парад? Абсолютно недоречний і нікому не потрібний. А всім по барабану.

Четверте. Кадрова політика Президента щодо силових структур пішла врознос. В Міноборони керівника нема. Вже півтора року. Єханурова врешті-решт відправили у відставку. Хто стане новим міністром, Президент знає, але секрету не видає. Президент – хазяїн слова: дав – забрав. На весь світ пообіцяв, що 10 червня внесе кандидатуру міністра оборони. Передумав. А поки що заступники міністра оборони чубляться, хто з них легітимніший і головніший, поміж собою вони не спілкуються. Одного призначив і підтримав Кабмін, іншого Кабмін звільнив – але підтримав і поновив на посаді Президент. Той на лікарняному, інший у відпустці, начальник Генштабу теж відпочиває. Частина керівників пакує валізи на звільнення, інша частина – в.о. Хаос і безлад передаються по вертикалі донизу, до бригади, полку, батальйону, роти – провокуючи безвідповідальність, зневіру і розчарування серед військових.  А всім по барабану.

П’яте. Аналогічна картина і в СБУ. Після відкриття кримінальної справи і оголошення в розшук, Президент таки змушений був звільнити заступника голови СБУ Дурдинця. А першим заступником працює незаконно призначений на цю посаду Хорошковський, до того ж мільярдер і бізнес-партнер Фірташа. Кілька днів тому заступником голови СБУ Президент призначив ще одного «професіонала» - Кислинського. Того самого, який звинувачував Кабмін у державній зраді, а в усіх негараздах вбачав «руку Кремля» (а може в когось з наших керівників руки не з того місця виросли?). Цим призначенням Президент, очевидно, вирішив добити Службу остаточно. А всім по барабану.

Шосте. Навколо керівництва трьох силових структур – Міноборони, СБУ і МВС – постійні скандали. Які принижують державу, підривають її авторитет і стабільність. Важливі державні структури свідомо руйнуються, деградують, політизуються. А всім по барабану.

Боюсь, навіть якщо Ющенко внесе кандидатуру Черновецького на пост міністра оборони, вже мало хто здивується. Бо всім по барабану.

І тим, хто сьогодні бачить себе переможцем президентських виборів – у першу чергу! Не бачать цих проблем? Не розуміють? Не знають, що робити? Вважають функцію Верховного головнокомандувача неважливою, другорядною, парадно-церемоніальною? Сподіваються опанувати сферу безпеки і оборони після перемоги? Один уже сподівався. Що з того вийшло, крім «оптимізації фінансових потоків» – ми бачимо.

Можна й надалі сприймати армію як мовчазний «військовозобов’язаний» електорат, військове майно – як корито для чиновників і джерело наповнення передвиборчого фонду. Сприймати СБУ як приватно-політичну колекторську фірму. А наслідки хтось прораховував? Вони будуть руйнівними – і для держави, і для суспільства в цілому. Бо протиборство з армреслінгу – з «рукою Кремля», «рукою Бухаресту», «рукою Вашингтону», «рукою корупції», «рукою тероризму» - вести буде нікому. Бо всім – по барабану.